23 лютого, 2018

Гість у студії. Сфера ТВ

Передача на рівненському телебаченні Сфера ТВ про Йосипа Пацулу.
Гість у студіі. Ведучий - Андрій Смусь. Гість - Ольга Нестерчук.
https://www.youtube.com/watch?v=LAzuzIIs38E&t=157s

18 грудня, 2017

ВОЛИНСЬКА ГОЛГОФА СОРОК ТРЕТЬОГО



22 березня цього року в день Сорока мучеників СевастІйськнх біля братської могили, що знаходиться на вулиці С.Бандери у Рівному, було освячено хрест та місце, де планується побудувати Православну каплицю.
А 23 травня сесія Рівненської міської ради ухвалила рішення з метою увіковічнення пам'яті української інтелігенції, знищеної фашистськими завойовниками в урочищі Видумка, до 15 жовтня цього року — 60-ї річниці розстрілу фашистами українських патріотів, упорядкувати територію і розпочати створення Пантеону скорботи. Управлінню містобудування та архітектури міськвиконкому доручено розробити проект пам'ятника.
Про історію могили, де з часом буде споруджено меморіал волинських інтелігентів-борців, знають далеко не всі.
Нижче подаємо нарис на цю тему, що належить перу доцента РДГУ Йосипа ПАЦУЛИ.
Серед місць масового заховання жертв чужоземних -поневолювачів у Рівному братня могила на вулиці С.Бандери займає особливе місце. В історії нашого краю вона здобула сумну назву Голгофи волинської інтелігенції часів Другої світової війни.

17 грудня, 2017

ВОЛИНСЬКО-ПОЛІСЬКИЙ МАРТИРОЛОГ СОРОК ТРЕТЬОГО



На Нюрнберзькому процесі над головними нацистськими злочинцями місто Рівне було названо серед  таких, де за два  роки та вісім місяців гітлерівського панування окупантами фізично було знищено понад 102 тисячі військовополонених та мирних жителів. У серпні 1941 року в місті проживало 36 338 чоловік, з них: 78 німців, 5318 українців, 8608 поляків, 19963 євреїв, 1585 росіян, 488 чехів та 213 білорусів. Після вигнання гітлерівців з Рівного тут залишилось ледве… 16 тисяч жителів. Понад 20 тисяч рівнян (56 відсотків) були або фізично знищені, або відправлені на примусові роботи до Райху, або покинули місто з інших причин. Як відомо, найбільше постраждали від окупантів евреї, за ними українці, поляки, росіяни, білоруси…

09 квітня, 2017

МАЗЕПИНКИ ПІД КОНФЕДЕРАТКАМИ



 «За Польщу я бився, бо вважав, що в такий спосіб воював за Україну»
Генерал П. Шандрук

Від редакції

У березні цього року виповнюється 60 років від того часу, коли за угодою, що мала місце між московським та лондонським урядами, на території Сибіру та Середньої Азії було сформовано 80-тисячну польську армію для боротьби з гітлерівською Німеччиною. До особового складу цього збройного формування входили вчорашні військовополонені, політв'язні та депортовані громадяни Польської держави, яка у вересні 1939 р. була розгромлена спільними зусиллями армій Третього рейху та СРСР.

27 лютого, 2017

ХТО І ЯКОЇ ПЕРЕМОГИ ПРАГНУВ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ,

або Яким хотіли бачити «другий фронт» воїни УПА
Продовжити тему публікації «Кому вигідна антиукраїнська фальшивка?» (див. «Волинь» за 9 лютого 2001 р., с.6) мене спонукали численні відгуки читачів «Волині». Ніколи не думав, що їх може бути так багато, що так емоційно, гостро, вони сприйматимуть написане мною. Особливо ті, хто в бесідах, листах та по телефону висловлювали думки, що не завжди або не цілком співпадали з моїми. Хоч таких було всього декілька (насправді, треба думати, їх значно більше), та їхні сумніви, а то й несприйняття стосувалися виключно таких постулатів: як люди, що вважали себе патріотами України, могли одягти есесівську форму і йти воювати проти своїх же співвітчизників-червоноармійців?

26 лютого, 2017

ТАМ ТЕЖ БУЛИ НАШІ УКРАЇНЦІ


Червень 1944 року увійшов в історію Другої світової війни як не менш знаменна подія, ніж битва під Сталінградом, визволення Італії, вигнання нацистів з Африки, нарешті штурм і взяття Берліна.
6 червня того року нечувана до тих пір на Заході армада у складі сухопутних, морських та повітряних сил союзників була перекинута через Ла-Манш на штурм хваленого Атлантичного валу гітлерівців. Понад 3 мільйони американських, британських, канадських та австралійських воїнів, 1500 танків, 12.000 літаків і 20.111 автотранспортних засобів було задіяно в цій операції.

20 лютого, 2017

ЧИ МОГЛО БУТИ ІНАКШЕ?


(або яких воєнно-політичних дій чекали українські повстанці 
від англо-американських союзників у кінці Другої світової війни)
Починаючи з кiнця 1943 року, у своїх агiтвиступах та прокламацiях, адресованих воякам УПА i українському населенню Волинi та Галичини, полiтвихователi ОУН поширювали тезу про те, що невдовзi, можливо навiть у найближчi мiсяцi, захiднi альянти повернуть зброю проти Москви, i тодi спiльно з англо-американськими вiйськами УПА поведе подальшу боротьбу за українську державнiсть.

15 лютого, 2017

ЗРАДНИКИ, ПАТРІОТИ, НАЙМАНЦІ, ЧИ ...?


 Про дивізію «Галичина», особовий склад якої налічував 14 тисяч вояків, а початковий резерв сягав понад 70 тисяч західних українців, написано багато і позитивного, і негативного. Це ж стосується і так званої української допоміжної поліції, станиці якої були організовані нацистським окупаційним режимом по всій Україні, їх кількісний склад важко визначити точно. Знаємо тільки, що в березні-квітні сорок третього понад п'ять тисяч волинських українських поліцаїв на заклик ОУН організовано перейшли в УПА, прихопивши з собою не тільки зброю, але й сотню політв'язнів, секретні документи та значну кількість нацистського військового спорядження.
Служили наші співвітчизники і в інших німецьких збройних формуваннях.
Правомірно поставити запитання: чи були ці українці зрадниками? А якщо так, то кого вони зраджували? Яку і чию державу? А якщо ні, то що штовхало їх одягати німецькі однострої, брати в руки зброю і воювати проти армії - радянської, американської, канадської, британської - солдатами, офіцерами та генералами, яких були де мільйони, а де десятки тисяч українців?
Чому понад десять тисяч дивізійників «Галичина», що в травні 1945 року опинилися в англо-американському полоні, не були видані альянсами в руки радянського правосуддя, а перевезені до Британії, а згодом багато з них за океан і невдовзі визнані громадянами цих країн?
А тепер попробуємо поставити такі ж запитання стосовно тих росіян, які під час німецько-радянської війни збройно виступали проти Червоної армії, її союзників та сателітів у складі вермахту, військ СС та інших збройних формувань III рейху. Що штовхало їх на такий крок? Були вони зрадникам, і, знов таки, якщо так, то кого зраджували? Чи може це були патріоти Росії, але вороги більшовизму? То чому ж їх після війни західні союзники поголовно віддавали Москві, знаючи, яка доля уготована цим людям?
А може це були звичайні найманці, ландскнехти, які подібно до нинішніх «солдатів везіння» за добрий куш валюти воюють в Африці, Азії, Латинській Америці? А може просто флібустьєри, тобто грабіжники з великого шляху, яким байдуже, кого убивати та грабувати, аби була тільки здобич?
Нарешті, скільки було таких вояків на німецькому боці? І скільки, відповідно, німців взяли в руки зброю і пішли в радянські окопи, щоб вести боротьбу з гітлерівським режимом?
Запитань, як бачимо, чимало. І кожне вимагає відповіді, причому, дуже часто, неоднозначної навіть від істориків, що не зашорені ідеологічними постулатами.
Дослідження професора Рівненського Інституту слов'янознавства Йосипа Пацули (1935-2004 рр.), окремі розділи з якого ми подаємо, ставлять за мету відповісти, якщо не на всі, то принаймні, на більшість з них.
Володіючи чужими мовами й підтримуючи наукові контакти із колегами-істориками західних університетів, Йосип Михайлович піддає аналізу не тільки вітчизняні й російські документи і матеріали, але й західнослов'янські, німецькі, британські, північноамериканські та французькі джерела.

ОТЖЕ КОЛАБОРАНТИ. ХТО ВОНИ? СКІЛЬКИ ЇХ БУЛО?

Скільки росіян воювало в рядах вермахту та військ СС у часи німецько-радянської війни? Свого часу для західних союзників це запитання стало далеко не безневинним, враховуючи, що на кінець жовтня 1944 року майже 30 тисяч росіян у німецьких одностроях появилися на території Франції, Голландії, Бельгії. Ходили чутки, що це був лише передовий загін величезної за кількістю зброї орди, якою командував відомий радянський генерал, що свого часу добровільно перейшов на бік німців.

Незважаючи на окупаційний режим, а отже й цензуру, численні французькі, бельгійські, норвезькі часописи стали пригадувати, що вже восени сорок другого у пресі нейтральних та альтернативних країн час від часу появлялися повідомлення, судячи з яких у Німеччині було створено багатотисячну визвольну армію, яка пліч-о-пліч вела з німцями збройну боротьбу проти більшовиків.

Ворог мого ворога – мій союзник ч.1


Ворог мого ворога – мій союзник


Природно, що першим союзником нацистів у війні з більшовизмом виявила готовність стати російська біла еміграція. Викинуті за межі своєї батьківщини й позбавлені того, чим вони володіли в Росії до жовтневого перевороту 1917 року, сотні тисяч білоемігрантів понад двадцять років чекали слушної нагоди поквитатися з комуністами за поразку в громадянській війні. Тепер багатьом здавалося, що цей час наступив.
Уже 1 вересня 1939 року глава Російського Загальновійськового союзу (РОВС) генерал А.П.Архангельський віддав наказ усім білогвардійським формуванням Європи й Північної Америки, що визнавали його зверхність, сповна виконати свій обов'язок перед Росією і тою країною, яка спільно з ними виступить проти більшовизму. Зрозуміло, що йшлося про Німеччину, а отже про боротьбу з Червоною армією на боці нацистів. Наказ вимагав від кожного білогвардійця «зарекомендувати себе з кращого боку, як це належить російському воїнству».