Тернистий шлях служіння Богові та Україні

З москалями дружи, а камінь за пазухою держи!

Стаття історика, філолога, громадського діяча Йосипа Пацули (1935-2004) надрукована в часописі «Волинь» рівно десять років тому. Цікавий і неупереджений погляд на питання. Що змінилось з того часу – судіть самі.

                                                                                                                                         О. Нестерчук

З москалями дружи, а камінь за пазухою держи!

Що думали один про одного росіяни і українці півтора століття тому?

Хохол, кацап, мошко, фріц, янкі, москаль – якими тільки прізвиськами не нагороджують люди однієї країни своїх близьких та далеких сусідів! Прийнято вважати, що прізвисько – це назва, яка дана людині, сім’ї, а то й цілому народові на підставі підміченої, а згодом поширеної в них характерної ознаки чи властивості. Подібно до того, як народжувалися, скажімо, наші селянські прізвиська, перш ніж в кінці 19 ст. стали масово реєструватися вже як офіційні прізвища. До того часу, як відомо, були поширеними хіба що прізвиська на зразок Запотічний (що живе за потоком), Підлісний, Мельник, Кравчук, Шевченко (син шевця), Забіяка, Перекотиполе та ін. Багато з них і понині живуть, часто навіть добре відомі. Їх надійно зберігають численні словники – етимологічні, тлумачні, іменні.

Відомий російський діалектолог, етнограф, лексикограф та письменник Володимир Даль (1801-1872), окрім мало кому відомих нині художніх творів на українські теми («Відьма», «Упир», «Червоноруські легенди», «Небувале у бувалому» увійшов у світову лексикографію як автор чотиритомного «Тлумачного словника живої великоруської мови» (1863-1867). Багатства цього наукового джерела становлять не лише 200 тисяч слів, яким Володимир Іванович дав наукове пояснення, але й понад 30 тисяч приказок та прислів’їв, що з різних сторін характеризують об’єкт пояснення і навічно увійшли в царину діалектології нашого північно-східного сусіда.

Поширені серед українців прізвиська наших сусідів мають різне походження. У більшості випадків вони не образливі для тих, кому адресовані, хоч і не завжди приємні. Вживають їх люди з різних причин – то за традицією, а то , вкладаючи в них свої емоції. Звичайно, в офіційній мові їм не повинно бути місця, що ж до побутової лексики, то й тут інтелігентні люди часто намагаються їх уникати. Хоча…

Щоб наша публікація не звучала занадто академічно й сухо, дозволимо собі вибірково процитувати окремі пояснення та прислів’я, які В.І. даль вважав за доцільне увіковічити.

Москаль. м. юж. Москвичъ, русскій, солдатъ, военнослужащій.

- От москаля,  хоть полы отрежь, да уйди!

- Кто идетъ? Чорт! Ладно, абы не москаль.

- С москалем дружись, а камень за пазухой держи (а за колъ держись).

- Мутитъ, какъ москаль на селе, т.е. солдатъ.

- Не за то бьют москаля, что крадетъ, а чтобы концы хоронил. 

- Знаетъ москаль дорогу, а спрашиваетъ.

Москалить  млрс.  Мошенничать, обманывать в торговле…На Дону все русское, кроме Дона или Украины. (Т.2, стор. 349)

Маємо підстави стверджувати, що слово Москаль в Україні хоч і не цілком приємне для декого, але аж ніяк не образливе. Згадаймо твори І. Котляревського, П. Куліша, Т. Шевченка, М. Гоголя, А. Чехова. Перекладаючи російською «Катерину», «Розриту могилу», «Москалеву криницю» та інші твори Шевченка, його перекладачі не шукають замінників цьому слову. Як, до речі, і носії прізвищ Москаль, Москаленко, Москалюк не поспішають їх змінювати.

Для «рівноваги» наведемо кілька крилатих фраз із словника В.Даля стосовно південно-західних сусідів росіян – українців.

Хохол – украинецъ, малоросъ, хохлачка, хохлушка. Происходит от хохолокъ, хохолочекъ.

Хохол не совретъ, да и правды не скажетъ.

И по воду хохолъ, и по мякину хохолъ! Хохлацкий цепъ на все стороны бьетъ (хохлы молотят через руку) (Т. 4, стор. 563)

Чи відійдуть у минуле ці та подібні їм прізвиська-клички? На мою думку, тут можна провести певну аналогію із так званою нецензурною лексикою, зокрема з вульгаризмами. Французи оголосили війну нецензурщині тим, що зробили всі вульгаризми… цензурними. Стали їх друкувати у відкритій пресі, вживати на радіо, по телевізії. І що ж? На зміну вчорашній нецензурщині прийшла новітня лексика, хоч і цензурна, та не менш вульгарна порівняно з тією, що її «гідно» замінила.

Щось подібне ми спостерігаємо і з російською спробою таким чином позбутися вульгаризмів. Невже і нам доведеться пройти цей шлях? А чи варто? Не за горами півтора століття, відтоді як Володимир Даль зібрав і записав перли роздумів росіян про українців і навпаки.

Що змінилося відтоді у психології цих народів? Скільки ще століть треба чекати, допоки наступлять позитивні зміни? Відповідь за нами і майбутніми поколіннями.

                                                                                                            Йосип ПАЦУЛА,

                                                                                                            доцент РДГУ ( 2004, 8 липня).