22 березня цього року в день Сорока
мучеників СевастІйськнх біля братської могили, що знаходиться на вулиці
С.Бандери у Рівному, було освячено хрест та місце, де планується побудувати
Православну каплицю.
А 23 травня сесія Рівненської міської
ради ухвалила рішення з метою увіковічнення пам'яті української інтелігенції,
знищеної фашистськими завойовниками в урочищі Видумка, до 15 жовтня цього року
— 60-ї річниці розстрілу фашистами українських патріотів, упорядкувати територію
і розпочати створення Пантеону скорботи. Управлінню містобудування та
архітектури міськвиконкому доручено розробити проект пам'ятника.
Про історію могили, де з часом буде
споруджено меморіал волинських інтелігентів-борців, знають далеко не всі.
Нижче подаємо нарис на цю тему, що
належить перу доцента РДГУ Йосипа ПАЦУЛИ.
Серед місць
масового заховання жертв чужоземних -поневолювачів у Рівному братня могила на вулиці С.Бандери займає особливе
місце. В історії нашого краю вона здобула сумну назву Голгофи волинської інтелігенції часів Другої світової війни.
У роки
нацистської окупації долина поблизу села Видумка (тепер південно-східна частина міста)
з весни 1943 року стала місцем масових розстрілів в’язнів рівненської тюрми.
Тут гітлерівці періодично страчували політв’язнів, їхні тіла спалювали і
присипали землею. За даними Надзвичайної Комісії, що розслідувала злочини
гітлерівців у місті Рівному та області в 1944 р.: “У кар’єрах біля села Видумка було розстріляно, спалено і закопано
до 3 тисяч громадян".
Той рік
увійшов в історію Волині як період потрясінь і глибоко трагічних подій.
За півтора
попередніх роки окупації тут сформувались та вступили у смертельне протиборство
чотири воєнно-політичні сили: гітлерівський окупаційний режим, український
національно-визвольний рух, радянські партизани і підпілля та польські
національні сили. Кожна з цих сил чітко і недвозначно визначила свою державно-
політичну мету і всіма засобами намагалася її реалізувати.
Та лише одна
з них - українці, перебуваючи на своїй історичній землі, вела справедливу національно-визвольну боротьбу за відродження власної держави.
Гітлерівський рейхскомісаріат «Україна", що прийшов у вересні 1941 року на зміну воєнній адміністрації “вермахту",
запровадив режим найжорстокішого ставлення до місцевого населення.
За два роки
і сім місяців нацистського панування у Рівному було фізично знищено 102 тисячі
військовополонених та мирних громадян. У своїй більшості це були
військовополонені та жителі навколишніх сіл, районів та областей.
Служба СД
рейхскомісаріату, що несе безпосередню відповідальність за масові вбивства
полонених та цивільного населення, відступаючи в 1944 році, повністю знищила
документальні сліди своїх злочинів. Це, зокрема, підтвердив нам керівник Федерального
архіву Німеччини Н.Бауер
у листі-відповіді на наше клопотання отримати інформацію.
У 1993 році
в тодішньому УІІВГ була створена громадська група з числа викладачів і
студентів під назвою “Меморіал-93”, яка поставили собі за мету відповісти на питання, яке до того часу підлягало сумніву: хто ж насправді
похований у братній могилі в долині Видумка? Чутки про те, що тут поховані
виключно євреї, розстріляні гітлерівцями, не витримували критики, бо масове знищення
цих людей завершилося ще влітку 1942 року.
Через пресу
та в ході індивідуальних
бесід з рідними, близькими загиблих у 1943 р. у рівненській
тюрмі, а також шляхом аналізу доступних на той час архівних та відкритих
документів та інших джерел, нам вдалося невдовзі зібрати прізвища і деяку
інформацію про 105 в’язнів, які були розстріляні І чий прах покоїться у цій
братній могилі. Результати пошуку були опубліковані в періодичній та науковій
пресі.
Як стверджують свідки, перші криваві екзекуції
політв’язнів мали місце вже весною 1943 року. Є підстави вважати, що першим
таким масовим людиновбивством став розстріл в'язнів рівненської тюрми на початку
березня 1943 року. Як повідомила рівненська газета "Волинь” від 18 березня
1943 р.: “8 березня ц.р. намагалися втекти ув'язнені рівненської в’язниці. При
цьому вони вбили одного німецького тюремного чиновника і одного охоронця. За
розпорядженням командуючого німецької поліції безпеки та СД того дня було
розстріляно усіх ув'язнених в тюрмі”. В.Байдан, яка протягом 5 місяців
перебувала в ув’язненні в рівненській тюрмі, засвідчила Державній комісії: “Два
рази на місяць гітлерівці вивозили на розстріл великі партії ув’язнених. У двір
тюрми заїжджали герметично закриті машини. Коли до них кидали людей, лунали
відчайдушні крики та зойки”.
Один із в’язнів рівненської тюрми (ми знаємо його лише за
ініціалами Л.К., так описує підготовку визначених до розстрілу людей:
“Найстрашніші хвилини життя в рівненській в'язниці - це 4-5 година ранку. Усі
насторожуються, бо давно перед тим уже не сплять. Прислухаються, чи не
загримлять ходові двері та чи не почується стукіт гестапівських чобіт по
цементовій підлозі. Коли чуєте, що йдуть, тоді в душі постає питання: “Чи не по
мене, Господи?". І всі ще пильніше прислуховуються, до якого числа камери
почнуть встромлювати ключа. Далі буде завжди однакове:
-
Виходити з речами, такий-то! Скоро, не
маємо часу чекати на тебе!
Викликана людина кидає товаришам загальне:
"Прощайте! Перекажіть родині, що розстріляли!" - і біжить до
дверей... Забрані вже ні сюди, ні додому ніколи не повернуться".
С.Степанюк, яка теж пройшла усі жахи перебування у
рівненській тюрмі тих часів, так
доповнює ці події: “Найбільшим жахом були масові розстріли, що їх називали
“чистками”. Я їх пережила дві. Удосвіта на подвір’ї в’язниці починали гудіти
мотори авт і тракторів. По коридорах в’язниці лунав брязкіт зброї, замків від
камер, розносилось гупання важких кованих чобіт. “Чистку” починали в підвалах,
у чоловічій частині тюрми. Скоро тюрма заповнялася жахливими криками і
прокльонами, бо багато людей боронилися бодай криком чи й попадали в шал. Час
від часу лунали постріли - стріляли у тих, хто боронився чи опирався виходити.
Так в’язнів часто цілими камерами заганяли у вантажні авта і відвозили на місце
страти... Опісля я довідалася, що їх вивозили на передмістя Піски і там
розстрілювали, а тіла палили”.
Жителька с. Видумка А.Морозовська розповідала: “3 мого
будинку я бачила, як німці розстрілювали людей в кар’єрах біля нашого села. У
червні 1943 року сюди під'їхало 4 машини, з яких гітлерівці почали виводити
чоловіків та жінок, одягнених у нижню білизну. Незабаром почулася стрілянина.
Коли машини поїхали, я пішла до кар’єрів, перед моїми очима розкрилася жахлива
картина: трупи людей, злегка засипані землею. І всюди калюжі крові. У липні
1943 року до кар’єрів прибуло 10 машин, наповнених людьми. Пролунала автоматна
стрілянина, крики та стогін, а трохи пізніше надвечір у кар'єрах запалало
вогнище і в повітрі запахло горілим м'ясом. Трупи горіли два дні. Подібні
звірства німців я бачила у вересні та жовтні 1943 р. та в січні 1944 р."
16 липня 1943 року гітлерівці провели поголовні арешти
української інтелігенції в усіх містах і селах Волині. Було заарештовано
декілька тисяч учителів, священиків, медиків, інженерів, агрономів,
журналістів, активістів “Просвіти”, навіть учнів. Це була помста окупантів за ту
роль, яку свідома волинська інтелігенція зіграла у формуванні ОУН та УПА.
Нацисти готували розправи над цими людьми, але для їх знищення був потрібен
хоча б найменший формальний привід.
Гітлерівським окупантам “допомогли" більшовики. Адже
для них ця категорія людей була не меншими ворогами, ніж для нацистів. Тому
червоним партизанам, особливо розвідувально-диверсійним загонам, що на той час
уже діяли на Волині, було дано наказ усіма наявними засобами вести боротьбу
проти націоналістичних формувань і окремих діячів.
Виконуючи ці накази, група спецзагону Д.Медведєва під керівництвом
бойовика-терориста М.Кузнецова у вересні-листопаді 1943 року організувала в
Рівному серію атентатів на високопоставлених чиновників рейхскомісаріату та
інших служб нацистів. Залишені на місці атентату документи українського
націоналіста мали засвідчити, що це справа рук УПА. Окупантам цього виявилося
достатньо, бо, користуючись правом “колективної відповідальності”, вони тут же
приступали до фізичного знищення тисяч українських інтелігентів, що на той час
перебували в тюрмах Рівного, Луцька, Дубна, Острога, Володимира та інших міст.
15-16 жовтня 1943 року всі вони були розстріляні як заручники.
У Рівному ця акція мала місце 15 жовтня. У долинці
поблизу с. Видумка було обірвано життя 350 кращих синів і дочок української
громади. Серед розстріляних опинилися відомі православні священики М.Малюжинський,
В.Мисечко, А.Кирилюк, B.Перебийніс, М.Шавронський, А.Пінкевич, М.Сагайдаківський, педагоги
О.Бусел, Ф.Музичук, C.Крижовець, К.Помазанська, К.Перебийніс, О.Кунцевич,
інженери П.Могильницький, М.Самчук, А.Мисечко, доктор медицини А.Коваленко,
актори місцевого українського театру А.Демо-Довгопільський, І.Янківська,
Б.Курганов, журналісти П.Колесник, Т.Притас.
Того дня також обірвалось життя відомої діячки
Українського Червоного Хреста, прекрасної жінки Хариті Кононенко. Серед
загиблих були також польські священики, активісти АК та польського підпілля,
був навіть абісинець, якого німці запроторили до в’язниці за антинацистські
вислови.
У листопаді 1943 року після атентатів на німецьких
чиновників - генерала Г.Кнута та суддю А.Функа гітлерівці знову повторили
масові розстріли політв'язнів. У повідомленні Надзвичайної державної комісії,
що вивчала злочини гітлерівців на Рівненщині під час окупації, згадується один
з цих атентатів. Та автори документа не ризикнули назвати справжніх імен його
виконавців. Сказано було тільки, що «...в листопаді 1943 року невідома особа
вбила німецького обласного суддю, за що гітлерівці знову розстріляли 350 ув’язнених,
які перебували в рівненській тюрмі”.
Небезпечно було у ті травневі дні сорок четвертого
розкривати карти, тобто називати справжніх спільників убивць. Про це офіційно
стало відомо лише після виходу спогадів Д.Медведєва “Це було під Ровно"
(1948 р.) та “Сильні духом" (1951 р.). Автор із захопленням описує усі
п'ять “операцій”, виконаних групою М.Кузнецова проти нацистських бонз. Та з
особливою радістю він повідомляє про те, що “стало відомо, що в Ровно за
підозрінням в убивстві Геля арештовано 38 визначних українсько-німецьких
націоналістів, у т.ч. 13 працівників так званого “всеукраїнського гестапо"
(мабуть, “СБ")... Арешти закінчилися не тільки у Ровно. Подібні новини не
могли не викликати в нас почуття задоволення''.
Дико звучать останні процитовані нами слова. Сотні сімей
оплакували невинні жертви нацистського терору, а шайка так званих “народних
месників”, які протягом року не провели жодної бойової операції проти
гітлерівців, сидячи в Цуманському лісі, раділа із заподіяного.
Хоч місця злочинів, їх виконавці та приблизна кількість
жертв стали відомими ще в роки війни, тим не менше Волинська Голгофа і донині
містить чимало таємниць.
Ось і цими днями до нас звернувся житель Рівненського
району, який повідомив, що йому відомо про те, що вже за радянських часів, а
точніше в 1944-1945 рр. рівненські енкаведисти вивозили трупи страчених ними
українських патріотів у долину Видумка і закопували їх там, сподіваючись таким
чином списати злочини більшовицького режиму на рахунок нацистського. Цей сигнал
належить ґрунтовно перевірити. Врахуймо, що тільки протягом вересня-грудня 1944
року військовими трибуналами НКВС на Рівненщині до смертної кари було засуджено
щонайменше 1350 волиняків. Згідно з Кримінальним кодексом від 1927 року
смертний вирок можна було виконати протягом 24 годин, а можна було його
відкласти і на декілька місяців. Немає сумніву, що місця заховання страчених у
Рівному політв’язнів зафіксовані у документах тодішніх управлінь НКДБ та НКВС
по Рівненській області, але ці матеріали, як не дивно, і досі становлять
державну таємницю і відомчі архіви їх не оприлюднюють.
Доводиться уповати хіба що на главу VIII Євангелія від
Луки, що “Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не
пізнається і не вийде наяву”.
Стаття
передрукована без змін з часопису
«Волинь» від 29
травня 2003р. Й.Пацула, доцент РДГУ.
Немає коментарів:
Дописати коментар